В пунктуаційної системі кожному знаку пунктуації властиві свої «права та обов’язки». Тире в російській писемності з’явилося в кінці XVIII століття і вже в XIX столітті стало одним з найбільш функціонально насичених знаків пунктуації, який все більше завойовує позиції в синтаксичних конструкціях.
Тире — універсальний знак, про що свідчить широта його вживання. Незважаючи на це, існують закономірності його застосування.
Перш за все, тире — це фіксатор «граматичних пропусків», структурно заповнює порожні місця, тобто з його допомогою встановлюються смислові відносини між словами в синтаксичної конструкції, а також уточнюється її структура («Київ — столиця України», «Вони пішли на вулицю, а вона — додому»).
У безсполучниковому реченні за допомогою даного знаку можуть розділятися його частини («Іван спустив курок — наган дав осічку»). Крім цього він вживається при поділі реплік діалогу, розмежування прямої мови і слів автора,
Тире передає на письмі особливі смислові відносини — умовно-тимчасові («На вулиці снігопад — неможливо вийти»), слідчі («Молодь пішла — на вечорі стало нецікаво»), противопоставительного («Знання нормативних актів не бажано — обов’язково») .
За допомогою тире письмова мова набуває емоційно-експресивні якості, тобто створюється інтонаційний розрив фрази, який створює гостроту і напруженість («В тиші хтось шкребеться, мені здалося — миша»).
На думку лінгвістів, практика широкого вживання тире замість інших розділових знаків, наприклад двокрапки, говорить про можливість вибору нового енергійного і експресивного знака. Також вибір визначається і характером тексту, манерою викладу, авторської звичкою.
Значимість даного знаку пунктуації в сучасному тексті дуже велика, зараз його функції набагато складніше, ніж у минулі століття, тому що тире виступає в реченні не тільки як различитель (хоча йому відводиться велика смислоразлічітельную роль), а й служить мовної економії.
Тире вимагає до себе шанобливого ставлення, хаотичне вживання цього знака часто призводить до зміни смислової забарвлення.
