Навіщо потрібні вибори

Навіщо потрібні вибори

Вибори — це центральний інститут будь-якої демократичної держави. Право обирати і бути обраним закріплено конституційно. Проте ніхто не має права примушувати виборця приходити на дільницю і голосувати. Тому і складається таке враження, що вибори не потрібні.

Інструкція

Бажання приходити на вибори у росіян пропадає й тому, що з року в рік біля керма влади перебувають одні й ті ж люди, які проводять одну і ту ж політику. Та й опозиція, яка втрачає свій запал у боях за ще хоч одне крісло в Думі чи регіональному Заксобраніі, теж уже мало кому вселяє довіру. З’являються час від часу політики все так само далекі від народу зі своїми екстраординарними або, навпаки, буденними до позіхання програмами. Та й не до народу вони звертаються, а до громадянського суспільства. Химері, яка існує лише в запаленій свідомості тих, хто намагається з молодих та ранніх це суспільство сколотити, проводячи в життя свою виборчу політику: не вступив в партію (рух) — не здав сесію або втратив роботу. Не пішов на вибори — програв, не встиг, віддав свій голос «вражина».

А насправді громадянське суспільство має складатися з людей, свідомо йдуть на вибори для того щоб тим самим висловити свою громадянську позицію. Проте реальної сили, здатної протистояти тому свавіллю, коїться на всіх рівнях влади, зараз немає. Тому, так як кандидата «проти всіх» давно викреслили з бюлетенів, відсоток явки на вибори постійно і неухильно коригується в бік зниження. Виходить, що вибори — це теж химера? Чи це тільки в нашій країні проводиться в життя така політика, за якої окремої взятий громадянин нічого вирішити не зможе, якщо тільки не приєднається до натовпу (не народу і тим більше не суспільству), що ратує за партію або кандидата? А натовпі — бо мало хто з віддають свій голос, дійсно розбирається в програмах (не передвиборчих, а реальних) тих, чиї імена вказані у бюлетенях.

У західних країнах, відомих найстарішими конституціями, на першому плані не особистості, а саме програми партій, число яких обмежено і зведено до мінімуму. Європа навчена гірким досвідом: відомо, чим закінчилася політична чехарда в першій половині XX століття. У США і Великобританії в цьому плані все регламентовано раз і назавжди: дві партії — або-або — жодна з них не є істиною в останній інстанції. І, значить, існує шанс, що до влади наступного разу прийде інша, настільки ж недосконала, але бачить політичний курс країни кілька з інших позицій. Підтримуване таким чином рівновагу в держполітиці дозволяє цим країнам так-сяк справлятися з наростанням протесту, який — на жаль — неминучий навіть в самому законослухняному суспільстві.

Отже, вибори, звичайно, потрібні. Принаймні, як ілюзія того, що все ще може змінитися на краще не цього разу, так наступного. Однак до тих пір, поки в нашій країні не буде дійсно гідною опозиції, представленої однією-двома партіями з ясною програмою та реальними цілями, проблема громадянського суспільства і легітимності демократії так і залишиться невирішеною.