Що таке реформація


 

Реформація (від лат. — відновлення, виправлення) — масове суспільно-політичне і релігійна течія в Центральній і Західній Європі XVI-першої половини XVII століть, спрямоване на реформування католицького християнства за біблійними законами.

      Саме поняття «Реформація» ще в XV столітті означало державні та суспільні перетворення. Наприклад, у Німеччині до реформаційного руху були відомі проекти таких перетворень, які мають назви «Реформація Фрідріха III» або «Реформація Сигизмунда».

І тільки в XVI столітті це слово стало позначати виключно церковні зміни, коли на перший план висунулися релігійні питання і суперечки. Аналогічно склалася ситуація і з самим реформаційним рухом. Історики, що описували цю подію в різних країнах, були завжди прихильниками або супротивниками того чи іншого церковного течії і дивилися на розгортання події лише з релігійної точки зору.

Початком Реформації вважається виступ доктора богослов’я Мартіна Лютера. 31 жовтня 1517 вчений прикріпив до дверей Віттенберзький церкви «95 тез», в яких говорилося про зловживання католицькою церквою, в т.ч. з продажу індульгенцій. Основна причина Реформації — боротьба 2 класів, домінуючого — феодального і нового — капіталістичного. Ідеологічні кордону феодального ладу охороняла католицька церква, а інтереси зароджуються капіталістичні — протестантизм, що закликає до економії, скромності і накопичення капіталу.

Після спаду першої хвилі цієї течії (1531) піднялася друга, ідеологом якої став французький теолог Жан Кальвін, який провів більшу частину свого життя в Швейцарії. Його трактат «Повчання в християнській вірі» висловлював інтереси самої сміливої ​​частини населення — буржуазії.

Позиції Кальвіна були схожі з вченням Лютера: шлях до порятунку — це земне життя. Відмінність полягала в тому, що французький теолог підкреслював можливість участі християнина в земних справах, а прилучення до благ суспільства пов’язував з володінням майном і його збільшенням, необхідно тільки помірно користуватися багатством у згоді з Божою волею.

Реформационное рух після Німеччини торкнулося всіх країн в Європі: Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Прибалтики, Швейцарії, Шотландії, Нідерландів, Франції, Англії і т.д. Його підсумки неможливо оцінити однозначно. З одного боку католицький світ всієї Європи під керівництвом Папи Римського звалився. Єдина католицька церква була замінена безліччю національних церков, що знаходяться в залежності від світських правителів, раніше ж Папа виступав арбітром. З іншого боку національна церква сприяла зростанню національної свідомості європейських народів. З позитивної точки зору можна відзначити суттєве підвищення культурного та освітнього рівня населення Північної Європи, тому що обов’язкове вивчення Біблії привело до зростання навчальних закладів, як початкових, так і вищих. Для деяких мов була розроблена писемність, щоб отримати можливість видавати на них Біблію.

Промульгація духовного рівності сприяла проголошенню політичної рівності: мирянам були надані права в управлінні церквою, а громадянам — в управлінні країною.

Основне досягнення Реформації — зміна старих економічних феодальних відносин на нові — капіталістичні. Відмова від дорогих розваг, в т.ч. шикарних богослужінь, прагнення до економії, розвиток виробництва сприяли накопиченню капіталу, який вкладався у виробництво і торгівлю, тому протестантські країни стали значно випереджати православні та католицькі в економічному розвитку.