Що таке акмеїзм

Що таке акмеїзм

Багатогранні течії в російській літературі початку XX століття змінювали один одного практично кожні п’ять років. Деякі залишалися непомітними, але є й такі, які всього за два роки існування зуміли звернути на себе увагу суспільства і залишитися в історії назавжди.

Інструкція

Акмеїзм походить від грецького «akme», що означає «зрілість», «вершина». Це літературна течія початку 20 століття, противопоставляющее себе символізму. Біля витоків акмеїзму в російській поезії стоять Микола Гумільов і Сергій Городецький, статті яких, опубліковані в 1913 році в журналі «Аполлон», розповіли про головні ідеї цієї течії широкої громадськості («Спадщина символізму і акмеїзм» і «Деякі течії в сучасній поезії») .

Символізм тяжів до багатозначних образів, метафор множинам і «сверхреальності». Акмеїзм же, навпаки, представляв чіткі і ясні образи, «земну» поезію з цілковитою байдужістю до сучасних проблем. Реалістичний погляд на світ відбивався в творах акмеїстів, а звична для символізму туманність замінювалася точними словесними образами. У главу цінностей представники акмеїзму ставили культуру, орієнтиром у їхній творчості служили архітектура і живопис.

По суті, акмеїстів — невелика група однодумців і дійсно талановитих поетів, об’єднаних в одне товариство (чого не вдавалося зробити символістів). Офіційним органом акмеїстів був «Цех поетів», збори якого проходили за типом традиційної, але ворожої їм, «Академії вірша». Найактивнішими учасниками руху, залишили багате поетична спадщина, були шестеро людей: Микола Гумільов, Сергій Городецький, Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Михайло Зенкевич і Володимир Нарбут. Але навіть при настільки скромному складі протягом виділялися свої напрями. «Чистий» акмеїзм представляли Гумільов, Ахматова і Мандельштам, а Городецький, Нарбут і Зенкевич творили в натуралістичному крилі.

Поетичне протягом «акмеїзм» існувало лише 2 роки (1913-1914), розпавшись після розколу. «Цех поетів» був закритий, але надалі кілька разів поновлювався (аж до смерті Н. Гумільова). Крім творів поетів-акмеїстів, протягом залишило після себе десять номерів журналу «Гіпербореї» (редактор М. Лозинський).

Маргінальне протягом акмеїзму сполохало поетичну еліту срібного століття, воно не мало аналогів на заході, в чому його неодноразово дорікали опоненти. Яскравий спалах акмеїзму залишила найбільше спадщина, і стало плідним періодом в російській літературі.