Що таке мелодія

Що таке мелодія

Мелодією прийнято називати послідовність музичних тонів в певному темпі і ритмі, яка сприймається слухачем як єдине ціле, а не як набір звуків. Проте музика і мелодія — це не синоніми.

Інструкція

  1. Вважається, що саме поняття мелодії з’явилося ще в античності. Та й слово — «мелодія» — давньогрецького походження, хоча самі древні греки, по нечисленних письмовими свідченнями, називали приблизно те ж саме просто мелосом, сукупністю методів розспіву віршів. Іншими словами, походження мелодії пов’язано з темпом і ритмом декламації. Залежно від того, який настрій треба було передати декламатор слухачам, в мелодії різнилися:

    - Ведення (поступальний, плавний рух, що віддалено нагадує гаму), поділяється на висхідний, спадний і круговий;

    - Плетіння (стрибкоподібне рух);

    - Репетиція (повторення одних і тих же звуків однієї і тієї ж висоти тону).
  2. У загальних рисах ця класифікація і була прийнята за основу теоретиками музики епохи класицизму, які і створили основи гармонії, благополучно проіснували до кінця XIX століття. Відповідно до цієї теорії, музика може бути або поліфонічної (коли всі голоси рівні, і кожен з них може вести мелодію, що переходила з регістра в регістр) або гомофонной (мелодія плюс акомпанемент). Простіше кажучи, класицисти відокремили високий стиль від низького, що було в той час вельми характерно для наукових досліджень в галузі мистецтва.
  3. Основи цієї стрункої теорії були закладені досить міцно. Та й до цього дня передбачається, що мелодія повинна мати закінчений малюнок, і вже якщо не завершуватися каденцією (одним з декількох встановлених фіналів для п’єси), то, принаймні, не бути занадто модульованим (модуляція — перехід в тональність на півтону і більше вгору або вниз без повернення в базову). В минуле відійшла поліфонія, але залишилося гомофонно виконання, яке активно розвивалося у віденській школі композиції до тих пір, поки музика не стала надто одноманітною.
  4. У першій половині XX століття багато композиторів відмовилися від класичної теорії музики, і перейшли до політональності композиції (І. Стравінський, Д. Шостакович) або — і це було революційним рішенням — до додекафонії («нова віденська школа»), яка намагалася повернутися до істинного поняття про музику, що існував до виникнення жорстких рамок класицизму. Однак тим самим композитори впали в іншу крайність, знову розділивши всю музику на «високу» (для дійсних цінителів) і «низьку» (для «натовпу»).
  5. Втім, у другій половині минулого століття, завдяки тому, що з’явилося багато нових можливостей для відтворення музики (від електрогітари до комп’ютера), мелодія знову стала долею не тільки «низьких жанрів», а й повернулася в творчість серйозних композиторів (А. Шнітке, Е . Денисов, Е. Артем’єв).