Що таке опричнина

Що таке опричнина

Слово «опричнина», що стало в наш час синонімом беззаконня і вседозволеності влади, має набагато глибші корені, ніж ми думаємо. З’явилося воно задовго до Івана IV Грозного.

Інструкція

Ще в XIV столітті опричнина стали називати виділений в довічне володіння доля вдови княгині, після її смерті всі її володіння переходили старшому синові. Тобто пряме значення цього слова — «спадок, виданий в довічне володіння». Проте з часом дане слово набуло дещо інших смислів. Всі вони пов’язані з ім’ям першого царя всія Русі Івана Грозного.

До XVI століття відносять появу синоніма слова «опричнина», що походить від його кореня «опріч», що означає «крім». Мова про словосполучення «тьма непроглядна», яким називали опричне військо, а самих опричників звали «кромешнікамі». Зараз сенс цих синонімів розлучений. Перший став уособленням вседозволеності, другий — повного мороку.

Потреба у створенні опричнини, тобто власного спадку, у царя виникла з кількох причин, але основною стала необхідність централізації влади — країна вела Ливонську війну, а в середовищі панівного класу були нескінченні чвари. У 1565 році цар видав указ про заснування опричнини і розділив державу на дві нерівні частини — опричнину (власний доля) і земщину — вся інша Русь. По суті, Іоанн змусив боярство дати йому абсолютне право карати й милувати всіх неслухів. Земщина тут же була обкладена непомірним податком на утримання царського спадку. Так як попрощатися зі своїми грошима погодилися не всі, на них обрушилися репресії, які проводили служиві люди з опричного війська. За свою службу опричники отримували землі опальних державних мужів, неугодних бояр. Втім, в число опричників могли потрапити просто за списками. Багато хто навіть не знали, що з волі долі стали царськими «улюбленцями».

Свого апогею розгул царського свавілля досяг в 1569 році, коли опричного військо на чолі з Малютою Скуратовим влаштувало масові вбивства в багатьох містах на шляху від Москви до Новгороду. Беззаконня творилися з «благородною» метою знайти призвідників змови в Новгороді.

У 1571 році опричне військо було вже повністю звироднілим, вторгся в межі Москви Девлет-Гірей (кримський хан) спалив столицю і розгромив жалюгідні залишки царського війська. Кінець опричнині було покладено в 1572 році, коли військо царя і земське військо були об’єднані, щоб дати відсіч кримчаків. Само слово «опричнина» було заборонено згадувати під страхом смертної кари. Злочини повернулися бумерангом до тих, хто їх творив — Іван Грозний стратив найголовніших опричників.

Фахівці називають опричнина не тільки царський доля, що існував в ці 8 років з 1565 по 1572 рр.., А й сам період державного терору. Багато істориків проводять аналогії з цим періодом у новітній історії нашої держави. Це так звана єжовщина — великий терор 1937-1938 років, чиїм завданням було звільнення від неугодних осіб молодого радянської держави. Єжовщина закінчилася так само, як і опричнина — чисткою рядів НКВД (головного караючого органу), у тому числі був страчений і сам Єжов.

Наслідки опричнини були жалюгідні. Російський народ, про який так дбав цар, втік з центральних земель на околиці, кидаючи родючі землі. Оправитися від цього потрясіння країна не змогла. Ні Федір Іоаннович, час правління якого було відносно мирним, ні Борис Годунов, в чиєму царювання було багато розумного, не змогли вивести Русь з кризи, в яку кинув її Іван Грозний. Прямим наслідком опричнини стало Смутний час.