Літературознавчі поняття часто мають кілька визначень, які охоплюють всю сутність явища. Також є відмінності у трактуванні одного і того ж терміну у західних і у російських дослідників.
Інструкція
Ця тенденція найбільш яскраво простежується на прикладі повісті. Її жанрове своєрідність відбивається в наступному визначенні: повість — це прозовий жанр, який не має фіксованого обсягу і займає якесь проміжне місце між романом і оповіданням, оскільки тяжіє до хронікальних сюжетів, відтворюючого повсякденний плин життя. Але це визначення характерно для вітчизняного літературознавства. Західні дослідники класифікують твори такого роду як «роман».
Вітчизняні дослідники так трактують повість, оскільки це пов’язано з особливостями давньоруської мови — слово «повість» походить від дієслова «відати». Крім цього враховується старовинне значення терміна — «звістка про якусь подію». Джерелом повістей є літописи (наприклад, «Повість временних літ»), а також розповіді про реальні події, достовірність яких не викликає сумніву сучасників («Повість про Петра і Февронію», «Повість про нашестя Батия на Рязань» і багато інших). За характером описів повість близька до хроніки, тому що головним у ній стає передача тих чи інших фактів дійсності.
Жанрове своєрідність повісті включає в себе кілька аспектів. По-перше, сюжет оповідання будується навколо особистості головного героя, характер якого розкривається в межах кількох подій. По-друге, побічні сюжетні лінії практично відсутні. Їх наявність характерно, більшою мірою, для роману. По-третє, основна тема і проблема, порушена в повісті, відображає злободенну реальністю. Крім цього, назви повістей пов’язані або з ім’ям основного персонажа (наприклад, «Бідна Ліза» М. М. Карамзіна), або з ключовим елементом сюжету (наприклад, «Повітове» Є. І. Замятіна).
Для повісті характерна наявність деталей, які дозволяють, при невеликому об’ємі, найбільш точно висловити авторську думку.
