Частини мови — це групи слів зі схожими ознаками. У російській мові розрізняють самостійні та службові частини. Самостійні називають предмети, властивості, кількість, дію, стан або вказують на них. Ці слова отримали таку назву, тому що можуть вживатися у мові без службових слів.
Інструкція
До самостійних частин мови відносять іменник, прикметник, дієслово, числівник, займенник, прислівник.
Іменник — це самостійна частина мови, яка узагальнено називає предмет і відповідає на питання хто? що? Ця група слів може позначати предмет (стіл, будинок), особа (хлопчик, студент), тварина (корова, лисиця), ознака (глибина, висота), абстрактне поняття (совість, альтруїзм), дія (спів, танець), ставлення ( рівність, винятковість). Іменники бувають живими або неживими, власними чи загальними, мають рід, число і відмінок. У реченні вони найчастіше виступають підлягають або доповненнями.
Прикметник — самостійна частина мови, що позначає ознаку предмета і відповідає на питання «який?», «Яка?», «Яке?», «Які?», «Чий?». Під ознакою прийнято розуміти властивості, якість, приналежність, характеризують предмети.
За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні. Прикметники залежать від іменників і узгоджуються з ними, тобто, ставляться в такому ж відмінку, числі і роді. Імена прикметники можуть мати повну і коротку форму (зелений, зелений). У пропозиції ці частини промови зазвичай бувають узгодженими визначеннями. Короткі прикметники вживаються тільки як присудки.
Дієслово — самостійна частина мови, яка позначає стан або дію предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? (Бути, літати, дивитися). Дієслова бувають недосконалими і досконалими, перехідними і неперехідними. Ця частина мови змінюється по нахилах. Початкова (невизначена) форма дієслова називається інфінітивом. Вона не має часу, числа, особи і роду (робити, ходити). У пропозиції дієслова є присудками.
Причастя — це особлива форма дієслова, що позначає ознаку предмета за дією. Воно відповідає на питання «який?», «Яке?», «Які?» (Літаючий, мальованої).
Дієприслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає ознаку, але виступає як ознака іншої дії. Воно відповідає на запитання «що роблячи?», «Що зробивши?» (Плачучи, граючись, пропустивши).
Числівник — самостійна частина мови, яка означає число, кількість предметів, а також порядок їх за рахунку. За значенням вони поділяються на кількісні (відповідають на питання «скільки?») І порядкові (відповідають на питання «який?», «Які по рахунку?»). Числівники змінюються за відмінками (п’ятий, п’ятого, п’ятому). У пропозиції числівники бувають підметом, присудком, обставиною часу, визначенням.
Займенник — самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, але не називає їх (я, мій, цей).
У пропозиції вживаються в ролі підмета, доповнення, визначення, рідше — обставини, присудка. За значенням займенники поділяються на особисті (я, ти, він, вони), поворотні (себе), питальні (хто, який), відносні (хто, чому, який), невизначені (щось, деякий), негативні (ніхто, скільки- то), присвійні (мій, наш, свій), вказівні (той, такий, стільки), означальні (всякий, інший).
Прислівник — самостійна частина мови, яка позначає ознаку предмета, ознака дії, ознака іншої ознаки. Воно відповідає на питання «як?», «Куди?», «Де?», «Коли?», «Чому?», «Для чого?» (Добре, уважно, красиво, завтра, дуже). Прислівник не схиляється, не відмінюється, в пропозиції найчастіше буває обставиною.
