Жаргон — це соціальний діалект, комплекс лексики, експресивних висловів, характерний для будь-якої соціальної групи. Специфічна лексика жаргону розвивається в межах фонетичної і граматичної системи будь-якої мови.
Інструкція
Соціальний жаргон вперше виник у XVIII столітті серед дворян — це був так званий салонний жаргон, заснований на запозичення з іноземних мов, пристосованих для російськомовних «користувачів».
Лексичний запас жаргону утворюється на основі літературної мови за допомогою переосмислення значень слів, метафоризації, звуковий трансформації. Жаргони різних груп дуже різняться за лексичним набором та усталеною стилістиці. Проте ще одна відмінна ознака жаргону — його мінливість, тому з часом якісь висловлювання можуть «кочувати» з однієї групи в іншу, набувати нові смисли і трансформуватися фонетично. Частина жаргонної лексики вживана в різних соціальних групах, її умовно можна назвати загальною. Однак залежно від особливостей групи, в яких вони використовуються, слова приймають специфічну забарвлення.
Як джерела жаргонної лексики можуть виступати відразу кілька мов або діалектів. Так, наприклад, специфічний жаргон часто утворюється в місцях спілкування представників різних національностей — в портах і на кордонах держав.
Близькі, практично не відрізнити поняття сленг і арго іноді вживають як синоніми до слова «жаргон». Як відмітну рису сленгу зазвичай називають його більш м’яку емоційне забарвлення. Арго ж характеризується як «мова» більш закритих, замкнутих соціальних груп. Від перерахованих понять необхідно відрізняти просторічні вирази: якщо сленг, арго або жаргон можуть використовувати й освічені люди (професійний жаргон, молодіжний жаргон, інтернет-сленг), то просторіччя вказують на більш низький рівень освіти, вони популярні серед маргінальних верств населення.
Основна функція жаргону полягає в тому, щоб позначати приналежність людини до певної спільноти. Втім, він може використовуватися і в художній літературі — для мовної характеристики героїв.
